Ліга українських меценатів

У Миколаєві стартував Десятий міжнародний конкурс імені Петра Яцика

Світлана Короненко

14 грудня у Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії відбулося відкриття ювілейного, десятого, Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, організаторами якого є Міністерство освіти і науки України та Ліга українських меценатів. Як уже повідомлялося багатьма засобами масової інформації, його старт  було перенесено з традиційної дати 9 листопада, Дня української писемності і мови, на грудень через карантин.
На відкриття урочистостей з Києва приїхала делегація на чолі з виконавчим директором Ліги українських меценатів, Шевченківським лауреатом Михайлом Слабошпицьким. До театру прийшли вчителі батьки, школярі і студенти - переможці конкурсу Миколаївщини. У церемонії відкриття ювілейного конкурсу взяли участь заступник  голови Миколаївської обласної державної адміністрації Володимир  Луста, начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Валерій Мельниченко, зав.відділом соціально-гуманітарно-мистецької освіти та освіти з бізнесу і права відділення вищої освіти інституту інноваційних технологій та змісту освіти  МОНУ Юрій Сафонов,  письменники Віктор Баранов та Анатолій Качан, головний редактор української редакції Всесвітньої служби радіо “Україна” Микола Мариненко, перший заступник головного редактора газети “Освіта України” Марія Корюненко,  а  також вчителі та діти. 
Наскрізною думкою всіх виступаючих було те, конкурс, започаткований у 2000 році, став масовим, престижним і популярним у молоді, а отже він виконує свою головну функцію - підносить престиж державної мови у суспільстві, не зважаючи на політичну погоду у країні.
Тим часом, конкурс вже успішно крокує Україною. Так, напередодні відкриття конкурсу у Миколаєві, урочистості з нагоди старту  X конкурсу   відбулися, зокрема, й на батьківщині Петра Яцика у селі Верхнє Синьовидневидне на Львівщині. Цього дня тут пройшло віче за участю заступника голови Львівської обласної державної адміністрації Ігоря Держка, віце-президента Ліги українських меценатів Михайла Ватуляка, освітян, науковців, письменників, представників із Львівщини, місцевих мешканців, учнів. У Народному домі відбувся святковий урочистий концерт за участю освітянських та учнівських колективів.
Нагадаю, що конкурс традиційно проходитиме у три етапи. Перший етап конкурсу вже відбувся у загальноосвітніх навчальних закладах, професійно-технічних училищах; серед студентів 1 курсу, які мають базову загальну середню освіту та студентів педагогічних училищ та коледжів. Другий (районний) етап проходитиме  з 16 до 25 грудня. – у районних центрах і містах обласного підпорядкування; поміж студентів ВНЗ ІІІ–ІV рівня акредитації, зокрема, студентів філологічних факультетів, курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України. Третій (обласний) етап проходитиме в Автономній Республіці Крим, обласних центрах, містах Києві та Севастополі з 12 до 20 січня 2010 року. Підсумковий етап конкурсу пройде у лютому 2010 року. Переможців конкурсу урочисто нагороджуватимуть у травні наступного року на одній з найпрестижніших  сцен нашої держави театру імені Івана Франка.
Про свої враження розповідають учасники урочистостей у Миколаєві.
 

Михайло Слабошпицький

Коли панує трафарет

Перед початком церемонії відкриття десятого конкурсу в обласному музично-драматичному театрі в інтерв'ю для місцевих засобів інформації я сказав похвальні слова про миколаївських освітян, які беруть активну участь у мовному турнірі й підготували чимало переможців та призерів його різних етапів. Неоднораз зі сцени театру імені Івана Франка в столиці звучали їхні імена. І той день, без будь-якого перебільшення мовлячи, живе їм у пам'яті як справді важливий у їхньому житті. Така промовиста подробиця. В Миколаєві, під час урочистого відкриття десятого конкурсу, до мене підійшла мати студента Києво-Могилянської академії Владислава Купцова й передала від нього знімок, де ми вдвох із ним сфотографовані біля пам'ятника Тарасові Шевченку в травні 2004 року. Вже склалася традиція фотографуватися такого святкового дня гуртом конкурсантів та організаторів мовного турніру біля пам'ятників Шевченкові та Франкові. Прикметно, що тодішній миколаївський старшокласник, який став переможцем четвертого міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика, не загубився в подальшому житті. Він вступив не до якогось звичайного вишу, а саме до "Могилянки"'. Це ще раз показує, які саме учні й студенти перемагають у нашому турнірі. Можна навести цілий список таких школярів, які або закінчили найпрестижніші університети країни, або навчаються в них.
Миколаївські освітяни, готуючи відкриття десятого конкурсу в себе, припустилися двох засадничих промахів. Перший: уся мистецька частина свята (до речі, справді яскрава) була організована силами професіоналів. Героями сцени цього вечора стали не юні артисти, як це зазвичай буває в таких сценаріях. У мене й досі в пам'яті концерти силами школярів і студентів Кіровоградщини, Чернігівщини, Буковини – ці області блискуче продемонстрували не тільки добрі знання державної мови своїх конкурсантів, а й показали свої юні таланти Другий промах миколаївських організаторів у тому, що вони не подбали про заповнення театральної зали саме учнями й студентами. До театру прийшло чимало літніх людей (хтось із них розповів, що їх сюди "запросили на концерт", а про конкурс з української мови вони й не чули!), а ось саме тих, хто передовсім мав бути тут, було вкрай мало. Тут не було звичної картини: юні виступають перед юними. На моє зауваження з цього приводу прозвучала відповідь:"У Миколаєві – карантин, і ми не маємо де взяти дітей для участі в святі". Щоправда, цього ж дня зранку ми мали виступ у муніципальному коледжі, де не було ніякого карантину й де своє високе мистецтво нам продемонструвала тамтешня капела бандуристів. Вона цілком могла стати окрасою концерту в театрі. Як і могли б після уроків туди охоче піти студенти коледжу. Щоправда, їх треба було туди запросити. Як і треба було запросити, наприклад, студентів університету імені Петра Могили (ми мали виступ там на філологічному факультеті, де з'ясувалося, що студенти не знали про свято в театрі). Я певен, що така ж ситуація і в переважній більшості шкіл Миколаєва (якщо не в усіх).
Кожен конкурс – це тест для освітян області. Тест на їхнє вміння працювати творчо й винахідливо. Миколаївці показали, що саме цього їм бракує. Вони пішли за трафаретом.

Віктор Баранов,
голова наглядової ради Конкурсу

Конкурс чи концерт?

Прикро пояснювати на десятому році існування Конкурсу, що задумувався він не лише як інтелектуальний турнір, змагання на краще знання рідної мови. Центральна його ідея – це привернення уваги всього (наголошую: всього!) суспільства до проблеми надто неблагополучного становища української мови в незалежній Україні. Чи зрозуміли це в Миколаєві ті, кому було доручено організувати й провести урочисте цьогорічне відкриття Конкурсу ім. П.Яцика? Доводиться визнати: на жаль... Чи зрозуміли це на найвищих владних поверхах? Тричі “на жаль”!
Всією душею підтримуючи послідовну українськоцентричну позицію Президента Віктора Ющенка, все ж не можу не думати про те, що коли одним з пріоритетів його внутрішньої політики є дбання про державну мову, то його особиста присутність на кожному черговому відкритті Конкурсу, який Указом того ж таки Президента здобув статус Національного, була б не тільки не зайвою, а обов'язковою. Мова – домінанта національного державотворення, серцевинна суть усієї ідеології на цьому шляху. Невже в ім'я цього неможливо знайти один день на рік?
Обіцяла бути на відкритті Конкурсу прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Сидячи в заповненій на третину залі обласного драмтеатру, я уявляв собі, що б тут коїлось, якби Юлія Володимирівна чи Віктор Андрійович справді приїхали. Не було б де ногою стати! А чиновничого люду наїхало б скільки! А засобів масової інформації! А народних депутатів із кількох фракцій! А політтехнологів та агітаторів!.. Ні, в напруженому графіку голови Уряду не знайшлося місця для участі в заході державної ваги. Навіть з Міністерства освіти й науки нікого не було прислано: ні заступника, ні начальника котрогось управління. А колись же міністр Василь Кремень власноручно освячував відкриття й закриття наймасовішого мовного марафону.
Неувага владного олімпу – сигнал для цілої чиновничої вертикалі. Дійшло до парадоксу: значну частину присутніх у залі обласного театру людей було закликано не на конкурсний захід, а на... безплатний концерт! Жодної афіші про відкриття Конкурсу ми не побачили в усьому майже півмільйонному місті! Жодного миколаївського студента чи ліцеїста не було в залі! Жодного школяра, крім півтора десятка тих, кому вручалися нагороди! Жодного дитячого номера в концертній програмі, заповненої виступами артистів драмтеатру!
Для повноти картини додам іще один посутній штрих. Коли на другий день після конкурсних “урочистостей” ми покидали Миколаїв, на мосту через Інгул у дві довгі шереги стояли дуже хлопці з прапорами партії регіонів. А на виїзді з міста нам назустріч промчала кавалькада з кільканадцятьох іномарок: для передвиборчої агітації прибув кандидат у Президенти Віктор Янукович – палкий поборник другої державної мови. Можна уявити, яку “жирну” крапку він поставив у ситуації, коли керівники держави не спромоглися власною присутністю благословити черговий старт Конкурсу, задуманий Петром Яциком як вагомий інструмент становлення молодої держави.
Усе в цьому світі взаємопов'язане. Інертна позиція владної верхівки щодо Конкурсу проектується на нижчі поверхи суспільства. Тримаю в руках сторінку прес-релізу про переможців Національного конкурсу “Благодійник року 2009”, нагородження яких помпезно відбулося 17 грудня в Митрополичих палатах Софії Київської. Хто ж ті найбільші благодійники? Відома депутатка Київради, фонди “Карітас України”, “Крона”, фонд журналу “Единственная”, компанія “Іntel” та інші. Нічого не маю проти. Але чи побачимо коли-небудь у цьому списку істинних благодійників української справи Володимира Загорія та фармацевтичну фірму “Дарниця”, Олександра Слободяна та ЗАТ “Оболонь”, Станлі Пітерсона, Олександра Огороднійчука, Івана Суслова, Михайла Ватуляка?.. Перелік славних імен можна продовжувати. Без їхніх солідних внесків Міжнародний конкурс ім. П.Яцика просто не існував би. Проте не вони від року до року є “героями року”.
Та поки одні переймаються виборами, другі піаряться в Митрополичих палатах, а треті байдуже спостерігають, як щодалі меншає України в Україні, започаткований Фундацією Петра Яцика та Лігою українських меценатів мовно-патріотичний міжнародний турнір стартував уже вдесяте. І його не спинить ніхто й ніщо.