Ліга українських меценатівЛіга українських меценатів

УКРАЇНСЬКЕ КІНО ІНТЕГРУЄТЬСЯ В ЄВРОПУ БЕЗ ДОПОМОГИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Останні новиниВсi новини

УКРАЇНСЬКЕ КІНО ІНТЕГРУЄТЬСЯ В ЄВРОПУ БЕЗ ДОПОМОГИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

2 жовтня у найстарішому і найвідомішому кінозалі України – кіноклубі Києво-Могилянської академії – відбувся перший у Києві показ фільму «ДІАГНОЗ». Уперше за сім років «ДІАГНОЗ» представляв Україну в конкурсній програмі Берлінського фестивалю, а потім був показаний на численних фестивалях: у Греції, Італії, Польщі, Португалії, Росії, Фінляндії. В Україні фільм демонструвався лише раз – у позаконкурсній програмі севастопольського Міжнародного кінофестивалю. І ось, майже через дев’ять місяців після Берліну, фільм показали в столиці України. Як повідомив на початку творчої зустрічі з режисером Мирославом Слабошпицьким прес-секретар НаУКМА Дмитро Дроздовський, такої кількості людей ці стіни не бачили вже давно. Кількість глядачів, що прагнули подивитися загадковий «Діагноз», перевищила кількість місць кіноклубу щонайменше удвічі. Багато хто вимушений був стояти у проходах чи сидіти просто на підлозі протягом усіх двох годин, що тривав захід.
Короткометражний фільм Мирослава Слабошпицького, що порушує низку болючих проблем українського сьогодення, зокрема проблему ВІЛ/СНІДУ в Україні, привернув увагу найрізноманітнішої публіки. Тут були студенти театральних вузів, журналісти, просто шанувальники кіно і навіть представники «Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні», які після перегляду високо оцінили фільм «Діагноз» з точки зору його значимості у реальній протидії епідемії ВІЛ/СНІДУ в Україні.
Такий ажіотаж є цілком зрозумілим, адже осінь – це час підбивати світові фестивальні підсумки. Вже закінчилися або оголосили свої програми всі головні фестивалі світу. Так-от, ні в Каннах, ні у Венеції, ні в Торонто, ні в Локарно, ні в Сан-Себастьяні, ні в Стокгольмі – на жодному з найбільших світових фестивалів українське кіно представленим не було (виняток становить хіба що фільм Кіри Муратової «Мелодія для шарманки», який був відзначений призом за кращу жіночу роль на Московському міжнародному фестивалі, який теж входить до класу «А»). Таким чином, український фільм «Діагноз», що представляв Україну в конкурсі цьогорічного Берлінського кінофестивалю, де-факто виявився найпопулярнішим українським фільмом в Європі в 2009 році.
Симптоматично, що на показі не було жодного представника від Державної служби кінематографії України. Адже вже стало притчею во язицех, що жорсткий, по-європейські актуальний фільм з життя молодих київських наркоманів був створений без будь-якої участі з боку тих, хто якраз зобов’язаний від імені держави дбати про імідж українського кіно у світі. І в цьому сенсі фільм Слабошпицького, що був створений винятково завдяки підтримці Ліги українських меценатів і зокрема її президента Володимира Загорія, який, як істинний патріот відчуває провину держави, як свою власну, допомігши створити „Діагноз”, одночасно цим самим поставив і „діагноз” Державній службі кінематографії України. І цей діагноз виявився вкрай невтішним. В той час як керівництво Держслужби кінематографії за лише йому відомими правилами розподіляє величезні бюджетні кошти на проекти, про які потім ніхто не чує, ентузіасти-одинаки роблять фільми самотужки, не чекаючи жодної подяки від державних структур, і з року в рік прописують Україну на мапі європейського кіно. Зрозуміло, що потрібно щось змінювати, і зрозуміло, що діяльність Ганни Чміль не має жодного стосунку до євроінтеграції українського кіно…
 
А наприкінці зустрічі Мирослав Слабошпицький повідомив, що фільм „Діагноз” нині запрошено до участі в Європейському кінофестивалі, який відбудеться в листопаді одразу в цілій низці європейських міст. Європейський кінофест з офісами в Берліні, Лондоні й Парижі щороку вибирає «кращі європейські фільми-лауреати великих фестивалів». За словами організаторів, фестиваль створили з метою використання можливостей кіно для міжкультурного порозуміння. Вартим уваги є те, що всі фестивальні фільми надаються в безплатний прокат в університетських клубах.
 Державна служба кінематографії України з цього приводу «голосно промовчала». На жаль.

ДМИТРО КУЗЬМЕНКО